Згідно зі статтею 1233 Цивільного кодексу України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Спадкування за заповітом має пріоритет над спадкуванням за законом. Так, ч. 2 ст. 1223 ЦКУ зазначає, спадкування за законом має місце лише в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також неохоплення заповітом всієї спадщини.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представників не допускається.

Заповідач може: призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин; без зазначення причини позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, у цьому разі така особа не може одержати право на спадкування; у будь-який час скасувати заповіт, змінити його або скласти новий.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, а саме: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Заповіт складається, скасовується, змінюється тільки самим заповідачем. Будь-які права та обов’язки спадкоємців виникають лише після смерті заповідача, тобто з моменту відкриття спадщини.

Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. Звернутися до суду з вимогою визнати заповіт недійсним або частково недійсним може тільки особа, права і законні інтереси якої порушено у цьому документі. Судовий розгляд щодо оскарження заповіту може початися тільки після відкриття спадщини.

За позовом заінтересованої особи суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Суд може визнати заповіт частково недійсним і в тому випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

У разі встановлення недійсності заповіту, спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Недійсні заповіти бувають нікчемні та оспорювані.

Нікчемним  є заповіт, складений особою, яка не мала права на це майно, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Основною підставою для оспорювання заповітів є порок волі та/або волевиявлення заповідача. Тобто, потрібно встановити психічний стан спадкодавця на момент підписання заповіту, який би давав підстави вважати, що особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складання заповіту.

Обов’язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса. Якщо нотаріус при відкритті спадщини встановить, що заповіт є нікчемним, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. Якщо ж дії нотаріуса не відповідають нормам Закону, тоді є можливість оскаржити їх у судовому порядку.

Спадкування за заповітом, незважаючи на зовнішню простоту, може породжувати низку проблем юридичного та технічного характеру. Відтак, при складенні заповіту необхідно виконати усі вимоги законодавства щодо складання та оформлення заповіту та важливо призначати виконавцем заповіту особу не з кола спадкоємців.

У разi виникнення додаткових питань Ви можете особисто звернутися до        Кіцманського бюро  правової допомоги за адресою: м. Кіцмань, вул. Незалежності, 83, або за телефоном (03736) 2-10-38.

Крім того, Ви можете зателефонувати за єдиним номером системи БПД 0800213103.